Постріл собі в ногу: публічні розбірки посадовців підштовхують Україну до “фатальних” перемовин з РФ

Поки українці запекло сперечалися щодо неоднозначної статті в журналі Time і доволі відвертого інтерв’ю та статті головкома ЗСУ Валерія Залужного для The Economist (про їхній зміст ТСН.ua нагадає нижче), в американських медіа з’явилося дещо ще суперечливіше. Телеканал NBC News повідомив, що вже місяць американські й європейські посадовці – в діалозі з офіційним Києвом щодо початку можливих переговорів із Росією про припинення війни.

Цю статтю ще більше підігріло інтервʼю Залужного The Economist, де журналісти винесли в підзаголовок фразу про війну, яка зайшла в глухий кут, хоча головком ЗСУ мав на увазі саме “рівень технологій, які поставили нас у глухий кут” (тобто про паритет у технологіях між Україною та Росією – ред.). Саме цим прикриваються прихильники переговорів із Москвою, просуваючи популярний російський наратив, що Україні однаково ніколи не перемогти Росію на полі бою, тому треба сідати й домовлятися (хоча перелік таких наративів набагато ширший, його ТСН.ua також наведе нижче – ред.).

Чи дійсно Захід підштовхуватиме Київ до переговорів із Москвою? Що на це впливатиме? До чого тут президентські вибори в Росії та США? Та як Україні не втратити ініціативу й підтримку наших партнерів? ТСН.ua розкаже в цьому тексті.

Заочна перепалка: чому не треба виносити суперечки з “хати”

Не встигло українське суспільство відійти від дійсно неоднозначної статті в журналі Time, де, як уже писав ТСН.ua, йшлося про шалену корупцію в Україні з посиланням на одного з неназваних радників Зеленського та що український президент себе обдурює, коли вірить у цілковиту перемогу над Росією, як постукала чергова зрада. І йдеться навть не про статтю та інтервʼю Валерія Залужного в The Economist, хоча і про них також.

В Офісі президента України статтю в журналі Time назвали субʼєктивною точкою зору автора, хоча сам він у публічних коментарях зауважив, що спілкувався з чинними радниками Володимира Зеленського (бо багато хто дописував у Facebook, що це могли бути вже колишні радники ОПУ – ред.). Куди більше реакції з боку Офісу викликали стаття та інтервʼю Залужного для The Economist. Доволі довго всі цитували заяву заступника очільника ОПУ Ігоря Жовкви в ефірі ТСН:

“На місці військових я б, напевно, найменше, що робив, – це коментував для преси, для відкритої публіки те, що відбувається на фронті, те, що може відбутися на фронті, якісь варіанти…”.

У пʼятницю, 4 листопада, під час візиту президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн до Києва, Володимир Зеленський був стриманішим у своїх коментарях, сказавши, що на полі бою не глухий кут, бо, наприклад, на початку повномасштабного вторгнення ми були в гіршій ситуації.

“Ні для кого не новина, що Росія контролює небо. Ми не готові кидати своїх дівчат і хлопців у пекло. Нам потрібні літаки, рішення є, але чекаємо. Наші військові також проходять навчання. Попри це, ми працюємо далі, активізуємо всі свої процеси та канали для роботи з партнерами”, – наголосив президент Зеленський.

Насправді це вже не перша така доволі відверта стаття головкома ЗСУ Валерія Залужного для західних медіа. І не мають рацію ті, хто каже, що влада віддає перевагу переважно закордонним медіа, нехтуючи українськими. Нагадаємо, що попередня стаття Залужного для The Economist, яку також усі дуже жваво обговорювали, вийшла 15 грудня 2022 року. Також головком ЗСУ неодноразово описував перебіг війни для держагенції “Укрінформ”. Та й проблеми із західним озброєнням, а точніше з його дефіцитом на фронті у Сил оборони України, вже давно не секрет. ТСН.ua неодноразово наголошував у своїх статтях, що наші західні союзники надають нам дозовану кількість зброї радше для того, щоб втриматися на плаву, а не для цілковитої перемоги над Росією.

Наприклад, уже в суботу, 4 листопада (а інтервʼю Залужного для The Economist було опубліковане 1 листопада – ред.), в телефонній розмові з очільником Пентагону Ллойдом Остіном міністр оборони України Рустем Умєров наголосив, що Україна потребує більше боєприпасів. Особливо на тлі війни Ізраїлю проти ХАМАСу. ТСН.ua уже також писав, що Київ, як і Тель-Авів, потребують снарядів калібру 155 мм, із виробництвом яких у натовських країн суттєві проблеми. І це в той час, коли ЄС надав Україні лише 30% з обіцяного до березня 2024 року мільйона снарядів. І, за повідомленнями західних медіа, ЄС не встигне їх виробити, а Росія на наступний рік запланувала випустити 2 млн снарядів.

Проте також 4 листопада в NBC News виходить стаття про необхідність переговорів із РФ та, що, “можливо, Україні доведеться від чогось відмовитися, щоб досягти мирної угоди” з Москвою (напевно, автори статті мали на увазі російський наратив про “територіальні реалії”, що так любить повторювати Путін – ред.). За інформацією американського телеканалу, начебто саме про це посадовці ЄС і США протягом останнього місяця говорять із Києвом. Вже в неділю, 5 листопада, в ефірі того ж NBC News вийшло велике інтервʼю Зеленського. Слів він там подекуди не добирав, назвавши Путіна “f*ucking terrorist”.

Путін переговорів не хоче: Заходу краще зосередитися на перемозі

Ще раніше Володимир Зеленський запевнив, що ніхто з міжнародних партнерів не тисне на Україну починати мирний діалог із Росією. Хоча це не зовсім так. Знову ж таки, ТСН.ua уже неодноразово писав, що розмови чи, радше, рекомендації на адресу Києва сісти за стіл переговорів із Москвою ніколи не вщухали.

Взяти хоча б те, що відбувалося рівно рік тому напередодні звільнення Силами оборони України правобережжя Херсонщини. Спочатку до Києва з візитом приїздив радник президента США з нацбезпеки Джейк Салліван, відомий своєю прихильністю до порозуміння з Росією, інакше буде Третя ядерна світова війна. А потім ми почули заяви вже колишнього очільника Обʼєднаного комітету начальників штабів США, генерала Марка Міллі, що Україні варто серйозно подумати, як і коли починати переговори з Росією, щоб потім не було запізно.

Дійсно, наразі публічно ніхто не тисне на Україну. Проте, наприклад, у понеділок, 6 листопада, міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус заявив, що надання Україні далекобійних ракет Taurus кардинально не змінить ситуацію на полі бою. Тобто на Заході не вірять у цілковиту перемогу України на полі бою. Дуже часто за зачиненими дверима це лунає в контексті спроможності та й необхідності відвоювання Силами оборони України окупованого Криму й частини Донбасу (все це прикривається заявами про великі втрати, які понесе українська армія, та надто довгу окупацію, мовляв, Україну там ненавидять).

Експерти й журналісти, які працюють із закордонною аудиторією, можуть підтвердити, що наразі найрозповсюдженіший на Заході наратив – це заморожена війна в Україні. Хоча публічно, наприклад, Урсула фон дер Ляєн каже, що спільною метою має бути справедливий і тривалий мир, а не ще один заморожений конфлікт. Проте дуже слушно президентка Єврокомісії також зауважила, що Заходу ще треба визначитися, що означає підтримувати Україну “стільки, скільки це буде потрібно”. Саме ця фраза Адміністрації Байдена загнала їх у власну ж пастку, бо на цьому вдало маніпулюють як республіканці-трампісти всередині США, які проти будь-якої допомоги Україні, так і скептики перемоги України й адепти Кремля в Європі.

Які наративи з подачі Кремля лунають на Заході, щоб підштовхнути Україну до переговорів:

• Україні однаково не виграти війну проти Росії;
• Київ уже встояв – це максимум, чого можна досягти;
• українська армія навряд чи буде спроможна на ще один успішний контрнаступ 2024 року;
• будь-якою ціною потрібне припинення вогню, щоб припинили гинути люди з обох боків (і з російського також);
• Путін може використати ядерну зброю, якщо Сили оборони України перемагатимуть надто швидко (це також про необхідність зберегти Путіну обличчя);
• війна є занадто дорогою справою для Заходу (інфляція, підвищення цін на газ і пальне, пряма бюджетна допомога Україні).

На цьому тлі дуже небезпечними є публічні розбірки між різними гілками української влади. The New York Times вже написала ледь не про розкол між військовим і цивільним українським керівництвом. Все це підігріло несподіване звільнення командувача Сил спеціальних операцій, генерала Віктора Хоренка, про яку він дізнався зі ЗМІ. Тому що б не відбувалося вдома, назовні Україні треба зберігати one voice policy (у перекладі з англійської – політика одного голосу). Бо якщо не буде єдності поміж українців, що вже казати про наших західних союзників.

Водночас чи є ризик, що нас дійсно почнуть активніше підштовхувати до переговорів із Росією, що гучніше ми говоритимемо про глухий кут на полі бою? Такий ризик дійсно є. Проте, по-перше, ще раз повторимося, що головком ЗСУ Валерій Залужний не говорив The Economist про патову ситуацію чи глухий кут на фронті. Він мав на увазі нове озброєння й технології, які має отримати Україна для перемоги над Росією, яка має мобілізаційну перевагу в живій силі. По-друге, Києву треба змінювати свою комунікаційну стратегію щодо Заходу, пояснюючи, чому повне високотехнологічне озброєння України в їхніх же інтересах.

І наостанок зазначимо. Заходу треба поцікавитися, а чи хоче переговорів, власне, сам Путін? Не фейкових, які лише дадуть Росії змогу зібрати сили й перегрупуватися, щоб завдати ще потужнішого удару по Україні, а справжніх? До того ж якщо прослідкувати, після яких саме двох заяв кремлівських воєнних злочинців у західних медіа знову зʼявилися статті про необхідність переговорів, все стане на свої місця.

Першим був Путін, якому в жовтні в Пекіні на форумі Сі Цзіньпіна “Один пояс, один шлях” примарилося, що Україна буцімто хоче переговорів із Росією:

“Ми чуємо зараз, що вони (Україна – ред.) начебто готові до якихось переговорів. Уже й відповідальні особи, які курують питання зовнішньої політики, які зовсім нещодавно говорили, що потрібно завдати Росії стратегічної поразки на полі бою, заговорили іншим голосом і вже кажуть, що потрібно вирішувати ці проблеми шляхом мирних переговорів. Це трансформація у правильному напрямку, за це похвалю, але цього недостатньо.

Якщо українська сторона хоче реально переговорного процесу, треба робити це не якимись театральними жестами, а перше, що зробити, – скасувати декрет президента України, який забороняє вести переговори”.

Насправді це не декрет, а указ українського президента, яким запроваджується в дію рішення РНБО про неможливість переговорів із Путіним. Проте найцікавіше те, що майже за місяць також у Пекіні міністр оборони РФ Сергій Шойгу заявив, що Росія нібито готова до переговорів про “постконфліктне врегулювання кризи в Україні” (так війну Росії проти України називає Китай – ред.) і про подальше “співіснування” із Заходом, додавши, що задля цього Захід має зупинитися у прагненні стратегічної поразки Росії.

Ці дві заяви в Китаї пролунали напередодні візиту Сі Цзіньпіна до США для переговорів із Джо Байденом. Схожі заяви з боку Кремля лунали й торік напередодні звільнення Харківщини та правобережжя Херсонщини. Проте цього разу Кремль пішов ще далі, закидаючи в інформаційний простір, що навіть може призначити спецпредставника для переговорів з Україною. Ним виявився російський політик українського походження Григорій Явлінський, який є представником керованої Кремлем російської опозиції. Він публічно заявив, що мав півторагодинну зустріч із Путіним, запропонувавши тому свої посередницькі послуги, додавши, що “треба просто припинити стріляти, щоб не гинули люди”.

Тому, як бачимо, Путін і його посіпаки згадують про переговори, щойно у Росії виникають серйозні проблеми із забезпеченням армії на полі бою. До того ж не треба відкидати президентські “вибори” в Росії, які мають відбутися 17 березня 2024 року. Звісно, нічого спільного зі справжніми виборами вони не мають. Але черговий відʼємний наступ росіян на полі бою Путіну ні до чого. Дійсно, ще раз повторимося, що голоси про необхідність переговорів із Росією на Заході ніколи не вщухали. Водночас серед наших союзників багато щирих друзів України, які стоятимуть за нас горою. Наприклад, днями міністр закордонних справ Литви Ґабріелюс Ландсберґіс заявив, що “наші діти проклинатимуть нас в окопах”, якщо зараз піти на “мирну” угоду з Росією.