Сценарії подальшого розвитку війни: в чому зацікавлений Захід – у перемозі чи поразці України

Бажання порозумітися з Путіним на Заході нікуди не зникло. Його не послабила, надто сказати – навіть не зруйнувала успішна українська операція на Курщині, яка, здавалося б, мала не те, щоб посунути “червоні лінії” Путіна, а й вщент їх зруйнувати. Натомість в Адміністрації Байдена й досі не дають Україні дозволу на удари далекобійними ATACMS (які, до речі, не можуть дістати до Москви) по цілях вглибині території Росії. Так, днями Reuters повідомляло, що Білий дім наблизився до ухвалення рішення щодо надання Україні ракет JASSM для F-16.

“Їх запуск із пунктів поблизу північного кордону України з Росією міг би дозволити уражати військові об’єкти навіть у російських містах Воронеж і Брянськ. На півдні скидання їх поблизу лінії фронту могло б уможливити удари по аеродромах або військово-морських об’єктах у Криму. Це серйозно ускладнить здатність Росії підтримувати свої наступальні операції та потенційно забезпечить Україні стратегічну перевагу”, – зазначає Reuters, додаючи, що оголошення щодо надання цих ракет Вашингтон може зробити вже цієї осені. Найімовірніше, Адміністрація Байдена ухвалить це рішення вже після виборів 5 листопада. Проте наразі незрозуміло, який з двох типів ракет JASSM отримає Україна – дальністю 370 км або 800 км – та чи отримають ЗСУ дозвіл бити ними по цілях вглибині Росії.

Від самого початку повномасштабної війни Росії проти України США постійно запроваджували різні види обмежень чи-то на надання певних видів озброєнь, чи-то на їхнє використання, не даючи ЗСУ завдати дійсно суттєвих втрат ворогові. Хтось пов’язує це зі страхом у ключових західних столицях перетнути сумнозвісну “червону лінію” Путіна, за якою починається ядерний конфлікт. Дехто доводить, що США просто не зацікавлені у швидкій і цілковитій поразці Москви, прагнучи варити “російську жабу” повільно. Інші ж кажуть, що за допомогою дозованої військової підтримки та постійного опору ЗСУ Захід хоче тримати Росію в постійній напруженості, щоб Путін був зговірливіший в інших питаннях.

Можливо, наші союзники переслідують всі ці цілі одночасно, ще й виграючи таким чином час для себе, бо для переведення їхніх ОПК хоча б на напіввійськові рейки також потрібні час і ресурси. Але що робити Україні? Наші ресурси, як це помилково може здаватися на Заході, не нескінченні. Ми не зможемо вічно стримувати ворога, який чисельно нас переважає. Без дієвих гарантій безпеки (а це стабільна військова допомога, миротворчий контингент на лінії розмежування тощо) на переговори з Росією та заморожування війни ми теж не можемо піти, бо Росія перегрупується, накопичить сили та вдарить знову.

Про які сценарії подальшого розвитку війни говорять на Заході, особливо напередодні виборів у США? До чого більше схиляються наші партнери: чергового умиротворення Путіна чи продовження війни? Про три основні шляхи розвитку подій читайте в матеріалі ТСН.ua

Сценарій №1: переговори і заморожування

Раніше, аналізуючи можливі сценарії подальшого розвитку війни, ТСН.ua уже писав, що в Україні не повною мірою оцінили, як на Заході сприйняли провал нашого контрнаступу 2023 року, що не трансформувалося в надання нам ще більшої кількості зброї. Страх ескалації, помножений на небажання пояснювати своїм суспільствам, чому треба збільшувати оборонні видатки, породив величезну хвилю дискусій про необхідність пошуку компромісів за столом переговорів з Росією, що є де-факто згодою на територіальні поступки. Частково ці розмови стихли після початку української операції на Курщині. Бо до цього у Вашингтоні точилися дискусії, чи треба Джо Байдену, який уже не балотуватиметься, якось вирішити питання війни Росії проти України ще до інавгурації наступного американського президента 20 січня 2025 року, навіть за рахунок територіальних поступок з боку України.

Після перенесення війни на територію Росії ці пропозиції дещо змінилися. І це можна побачити в дискусіях у провідних західних медіа щодо двох основних питань:

• надання Україні дозволу бити далекобійною західною зброєю по цілях вглибині території Росії; 
• того, що Путін не змінив своїх першочергових цілей у війні проти України, тому перемогти його буде дуже важко, якщо взагалі можливо.

Багато хто з західних експертів доводить, що українська операція на Курщині потроху сповільнюється, водночас російські війська продовжують просуватися до Покровська на Донецькому напрямку, який ось-ось впаде. У статті для британського видання The Times професор оборонних досліджень Королівського коледжу Лондона Майкл Кларк навіть припускає, що російські війська можуть захопити всю Донеччину і навесні 2025 року загрожувати Дніпропетровщині. Все це підігрівається статтями американських експертів, наприклад, Стівена Біддла з Колубійського університету у Foreign Policy, що стратегічно дозвіл ЗСУ на удари вглиб російської території не змінить траєкторію війни.

“Україні треба буде розгорнути свої нові можливості у великих масштабах, одразу інтегруючи їх з наземним маневром для прориву російських ліній оборони. Виконати це непросто. Влітку 2023 року під час наступальної операції українські військові не продемонстрували здатності координувати сили такого масштабу, який необхідний для рішучого прориву. США вважали, що проблема – в недостатній підготовці українців. Зброя більшої дальності зробила б цю координацію ще складнішою”, – додає експерт.

У середу, 4 вересня, координатор зі стратегічних комунікацій Ради нацбезпеки Білого дому Джон Кірбі заявив, що 90% літаків, які Росія використовує для керованих авіабомб і ракетних ударів дальньої дії, розташовані за понад 300 км від українського кордону. Тому, мовляв, у дозволі бити далекобійною західною зброєю далі, ніж російське прикордоння, немає сенсу. Проте чому б, наприклад, Адміністрації Байдена все ж не надати ЗСУ дозвіл ударити спочатку по цих 10% цілей?

Тим паче, судячи з публікацій у західній пресі, Іран – за крок до передавання Росії своїх ракет Dezful, які можуть бути ще небезпечнішими за “Іскандери”. Проте схоже, що для мінімізації ризиків ескалації до виборів у США 5 листопада, а також після них, Вашингтон навряд чи ухвалить це рішення, радше йдучи у фарватері підведення України до неминучості переговорів шляхом надання дозованої військової допомоги. І поки Америка, а за нею і ключові країни ЄС, сповідують цей принцип, Москва через різних експертів та спікерів вкидає в західний інформаційний простір тезу, що “Росію неможливо перемогти”, тому краще не боротися взагалі.

Сценарій №2: режим фортеці

У статті про українську операцію на Курщині, яка триває вже місяць, Le Monde пише, що блискавичний прорив ЗСУ зруйнував переконання в головах більшості на Заході, що війна начебто зайшла в повний глухий кут. Проте як і в разі з провалом українського контрнаступу 2023 року, це автоматично не трансформувалося в бажання наших партнерів надати нам більше зброї і зняти всі заборони. Повторюючи фразу “Україна має сама вирішувати, коли починати переговори”, можна припустити, що і 2025 року Захід продовжуватиме надавати саме стільки зброї, щоб ми трималися й оборонялися, а не завдавали Росії болісних ударів, які можуть переламити перебіг війни.

“Україна не може виграти без зовнішньої допомоги. Це залежить від нашого бажання та лідерства. Якщо ми хочемо, щоб українці переважали на полі бою, ми маємо дозволити їм принести війну на територію Росії”, – сказав минулими вихідними на конференції GLOBSEC у Празі очільник Генштабу ЗС Чехії, генерал-лейтенант Карел Ржека.

Проте чи удари вглиб російської території – це шлях до перемоги України? Ні, це радше шлях до ефективнішої оборони та надійного захисту України від російських ударів, щоб ми змогли вийти на переговори з Росією з позиції сили. Бо саме це є єдиним можливим варіантом закінчення війни в головах наших ключових західних союзників, передусім США та Німеччини. Чи все ж із позиції слабкості України? Саме таке запитання днями у Facebook поставила директорка Центру “Нова Європа” Альона Гетьманчук:

“Чи дійсно всі наші ключові партнери бажають нам вийти на рівень, коли ми зможемо вийти на переговори з позиції сили? Чи, можливо, в деяких ключових для нас кабінетах, зокрема й нетрадиційної овальної форми, домінує думка, що переговори можливі лише з позиції слабкості України? І чим слабша позиція України, тим ці переговори реальніші? Бо з позиції сили, мовляв, Україна буде націлена на подальшу боротьбу, на нові наступи, на капітуляцію РФ, на будь-що, але точно не на початок перемовин, особливо якщо ці перемовини є, по суті, дипломатичним прикриттям капітуляції”.

Тож виходячи з цього, дуже добре, якщо після американських виборів військова й фінансова підтримка України 2025 року буде принаймні на поточому рівні, щоб зберігати “режим фортеці”, коли ми добре обороняємося, але не просуваємося вперед. Виступаючи на конференції GLOBSEC, чинний командувач EUROCORPS Пьотр Блазеуш закликав позбутися страхів щодо ризиків ескалації з боку Росії, чим постійно лякає Кремль.

“Це не ескалація, це спроможність України мати змогу себе захищати. І я думаю, ми також є жертвами російської дезінформації та дуже хорошої пропаганди. Вся ця дискусія про ескалацію, використання ядерної зброї… Політично багато урядів занепокоєні. Але ми бачимо підтвердження – нічого не сталося. Це тією чи іншою мірою блеф”, – додав Пьотр Блазеуш.

Тому ще одне завдання для наших західних партнерів 2025 року – нарешті позбутися “червоних ліній”, які навʼязав їм Путін, погрожуючи ескалацією. Крім цього, за словами колишнього командувача Сухопутних сил США в Європі Бена Годжеса, на третьому році повномасштабної війни Адміністрація США досі не має чітко визначеної мети в цій війні. І це є третім головним завданням для наших союзників 2025 року.

Сценарій №3: дочекатися проблем у РФ

Днями в інтервʼю американському телеканалу NBC News президент Зеленський заявив, що Курська операція – це початок, і успіх дуже близький до несподіванки. Останнім часом західні оглядачі, експерти та військові генерали кажуть, що це не остання несподіванка для Росії від ЗСУ. І як уже писав ТСН.ua, головна російська проблема, яку оголила українська операція на Курщині, – це брак резервів. Москва перекидала туди свої війська навіть з Калінінграда. Не дивлячись на продовження просування ворога на Донецькому напрямку, Росія потребує посилення мобілізації. Кремль уже підвищив зарплати контрактникам. Сума виплат за перший місяць, залежно від регіону, сягає $10-20 тис. Проте дедлайн таких виплат – 1 грудня. А далі Путіну, можливо, доведеться оголошувати другу велику хвилю мобілізації, на кшталт тої, що вже була у вересні 2022 року, коли вони набирали більше 300 тисяч.

“Якщо триватиме затяжна війна, то не пізніше, ніж влітку 2025 року Росія зіткнеться з дилемою: або зупиняти це все, або оголошувати повторну масштабну мобілізацію”, – заявляв очільник ГУР Міноборони Кирило Буданов ще на початку серпня.

Про те, що Путін може піти на оголошення великої хвилі мобілізації в Росії вже до кінця 2024 року, писав і Bloomberg. Це, на думку західних експертів і посадовців, може похитнути режим Путіна. Проте навряд чи це призведе до якихось кардинальних змін чи краху режиму. Дані опитування російського ВЦИОМ (хоча навряд чи йому можна довіряти) у серпні, після початку української операції на Курщині, продемонстрували незначне падіння рейтингу кремлівського “фюрера”: від 77,1% до 73,6%.

На думку президента Чехії Петра Павела, війна Росії проти України триватиме доти, доки не знайдеться достатньої сили, щоб переконати обидві сторони в неможливості досягти своїх політичних цілей військовим шляхом. Не виключено, що конфлікт може перейти з гарячої фази в заморожену, яка триватиме роками.

“Це може статися цього року, але може статися й наступного, а може й через багато років. Я радше вважаю, що за кілька років обидві сторони зрозуміють, що далі йти неможливо, і переговори відбудуться”, – додав Петр Павел.

Якщо дослідити, що про подальші сценарії розвитку війни Росії проти України пишуть західна преса та експерти, то порівнюючи з минулим роком, таких прогнозів значно поменшало. Горизонт планування зводиться до виборів у США 5 листопада. До цього привʼязані й різні контраверсійні статті на кшталт “Росію неможливо перемогти”, а “дозвіл Україні на удари західною далекобійною зброєю по Росії нічого не дасть”. Проте нашим західним партнерам варто памʼятати і про ставлення до можливих переговорів з РФ, до яких нас так схиляють, самих українців. Свіже опитування Фонду “Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва” вказує, що ні відмова від вступу до ЄС і НАТО, ні визнання окупованих територій частиною РФ не підтримуються переважною більшістю українців як поступка в обмін на припинення війни.

Саме тому союзникам України вже час:

1. Визначитися зі стратегією підтримки України у війні проти Росії. Якщо Захід так боїться ескалації, то це може бути політика “маленьких кроків”, на кшталт української операції на Курщині, коли Захід не заперечував проти її проведення.
2. Зняти всі заборони на удари далекобійною зброєю вглиб території Росії. Хай це спочатку буде 10% цілей, до яких діставатиме ця зброя. Проте оцінюючи результати, згодом після цього Україна зможе отримати ще далекобійніші ракети.
3. Почати по-справжньому переконувати свої суспільства в необхідності збільшувати оборонні видатки.
4. Зробити свої санкції проти Росії дійсно дієвими, обрізавши шляхи їхнього обходу і нарешті відмовившись від купівлі російських нафти й газу.