Мріють дожити до Великодня: шокувальна історія мешканців Покровська, які живуть під вибухами у підвалі

Один із підвалів у Покровську став домом для п’ятьох людей та одного кота. Колись вони просто жили в одному місті, можливо, і не знали одне одного, або просто були знайомими. А тепер називають себе родиною.

Про це йдеться у сюжеті кореспондентки ТСН Наталії Нагорної.

Історія Дмитра

Підвал дев’ятиповерхівки. У холодному коридорі — світло від ліхтарів. І дрова на підлозі. Їх збирають на вулиці між обстрілами.

Тут ТСН зустрічає Дмитро. Він тут наймолодший — йому 51, і він відповідає за забезпечення.

«То свої запаси були, то купуємо, то гуманітарку давали. Треба щось робити. Кожен день буржуйку топити, треба десь дрова брати. Ідеш туди, там — десь дерево звалене, десь хтось виїхав. Там знайомі дзвонили, там знайомі у своїй хаті жили, виїхали — дрова залишилися. Треба йти, набирати. Хоч стріляють, хоч не стріляють, а треба все це набрати, тому що у підвалі ж холодно. Я шахтар. Я 25 років у проходці робив. На пенсії. І знову по підземеллю. Мені тут звично, можна сказати. Просто ніколи боятися», — каже чоловік.

Люди кажуть, що вони мріють дожити до Великодня. Також із ними живе домашній кіт Барсік. Він виходить гуляти, сам двері відчиняє. Колись у Барсіка була квартира. Він жив у родині Дмитра, але їхнє житло зруйнувала російська ракета. Під час вибуху хвостатий злякався і побіг у невідомому напрямку. Дмитро шукав його дві доби.

«У мене автоматично, як молитва. Де не йду — може відгукнеться, виходжу з квартири. Коли чую зверху — я нагору, а він між дев’ятим і восьмим поверхом на сходах сидить», — каже Дмитро.

Пані Валентина розповіла, як вижила під час обстрілів

Поруч з Дмитром постійно жартує пані Валентина. Вона відповідальна за воду та котики у відрі. Розказує неймовірну історію, як російській ракеті не вдалося її вполювати.

«Я живу в цьому будинку на дев’ятому поверсі. Як ракети бомбили, я вдома була, сиділа на дивані. І отак летить червона ракета, здоровенна, мимо мого вікна. І я не знаю, як воно вікно вирвало — і воно вже на мені. Я ледь вилізла з-під нього. І ото в чому була — ну я вже вкладалася спати — отак і вилізла з дев’ятого поверху. Ну нічого, ні ноги не порізала, нічого не поламала. Усі, хто знайомі, кажуть — Боже, жива. Я кажу, це ж Бог зберіг. Знать, на Землі ще не все зробила», — каже Валентина.

Тоді жінці допомогли сусіди.

«У нас ще працюють люди, яким треба пам’ятник ставити. Вони привозять воду, продають. А церква — тьотя Валя туди ходить — там теж привозять воду, роздають питну», — кажуть жителі Покровська.

Галина розповіла, чому живе у підвалі і нікуди не їде

З коридору журналісти ТСН заходять до кімнати, яка перероблена в житлову. Тут відпочивають ще троє пенсіонерів. Пані Галина надвір майже не виходить — пересуватися складно. А їхати з підвалу боїться.

«Де гроші брати, щоб прожити?», — каже Галина.

Поки ТСН спілкується з людьми, стіни щонайменше тричі сильно здригаються від «прильотів» авіабомб, від артилерії. Але навіть в цьому голосному мороці Галина вірить, що станеться диво.

«Ну що я знаю — сиджу тут, і оце бомблять, бомблять, труситься все. Ну хай буде. Дай Бог, може, може щось на краще повернеться. Може ж якось, якось договоритися», — каже пенсіонерка.

Зінаїда шукає сина, який зник

Пані Зінаїді вірити в своє персональне диво з кожним днем дедалі складніше.

«У мене син зник. Третій місяць немає сина. Був вдома, поїхав від нас додому, поїхав від нас, вийшов з дому — і нема», — каже жінка.

Її Ігорю 51 рік. Їхній собака загубився в селищі під Покровськом і він поїхав шукати.

«Вийшов з дому, не взяв ані телефону, ані документів. У нас зник собака, він пішов шукати, і до сьогодні немає. Не п’є, не курить, спортсмен такий, добрий завжди. Людям допомагав. Не курить, пропав, не знаю де. Кожного дня плачу. З 14 січня приїхав до нас сюди, поїв», — каже жінка.

Десять років тому через ваду серця помер молодший син пані Зінаїди. Йому було 33. За кілька років після цього — її чоловік. Вони лишилися вдвох — вона і старший син, якого зараз і шукає.

«Я подала у розшук, і ДНК взяли — і ніхто, нічого. Дзвоню, дзвоню, ми нічого не знаємо, там бойові дії, ми не можемо туди поїхати. Була чутка, що наче в яру мертвий лежить, в очереті. Хто каже, що це неправда», — каже Зінаїда.

Тепер вся її родина — оці раніше незнайомі люди з підвалу. Усі речі — в торбинці біля саморобного ліжка. Документи, якийсь одяг перевдягнутися, все що лишилось, і чоботи — все там.

«73 роки мені вже — що на старості це буду в підвалах жити. Дякую людям цим, що не кинули. Я з ними», — каже вона.

Поки ми знайомимося і говоримо, з вулиці повертається пані Валентина. Її ледве не привалило, бо з усіх боків пошкодженого будинку постійно щось загрожує впасти на голову. Але ми помічаємо — наша Валентина ходила робити макіяж.

Пані Валентина ще з порога пояснила нам такі очевидні в цьому підвалі речі. Так, війна — це важко, але ж тут можна вірити у хороше.

«І ми віримо, ми ж українці, ми — сильна нація, а не оці — от кинули, ось — суспільство. А ми — сильна нація. І все», — каже Валентина.

На YouTube-каналі ТСН можна переглянути по цьому посиланню відео «Я ЖИВА! Не дочекаєтесь!»: Жителі Покровська спустились жити ПІД ЗЕМЛЮ | Репортаж