“Розконтрабанднення” країни: чи стане успішною чергова реформа митниці

П’ять років тому, в липні 2019 року, нещодавно обраний президент Зеленський розпочав свій перший наступ на корупційну митницю. Зібравши на Закарпатті керівників західних митниць, він показово “розіп’яв” їх, звільнив і влаштував небачене до цього шоу, яке сповна задовольнило запит суспільства на покарання митників-корупціонерів.

Але не це було головне. Найважливішим був публічний меседж від президента, що корупційні схеми на митниці йому цікаві лише в контексті їх викорінення, що тепер не треба передавати “на Київ” щомісячну касу, а ОП не збирається будувати свій “офіс контрабанди”, як це було за часів Порошенка. І всі повірили, адже саме за це українці й голосували на виборах.

Ініціатива “розконтрабанднення” країни мала великі шанси на успіх, оскільки перемога Зеленського співпала в часі з набуттям митницею суб’єктності. Наскрізь корумповану ДФС навесні 2019 року розділили на митницю та податкову, провели прозорі конкурси (під наглядом партнерів, звісно), і головою ДМСУ став хоч і далекий від митниці, але близький до розуміння, що красти у держави не можна, батько-засновник майданчика Прозоро Макс Нефьодов.

Але попри ці ідеальні умови, дуже швидко все пішло не так і не туди. Президент потроху втратив цікавість до теми, керівники митниці почали змінюватися, як шкарпетки, їх було вже чи шість чи сім із прізвищами, які ми вже не згадаємо, а серед владної команди швидко з’явилися люди, які знають, як усе має “працювати” та як на цьому заробляти.

Тому за кілька років митниця не просто повернула собі контрабандно-корупційний статус-кво, а навіть вийшла на новий рівень, що відображалося і в публічних новинах:

•           касира Волинської митниці затримує ДБР дорогою на Київ з касою у 700 тисяч доларів;
•           НАБУ викрило схему продажу посад керівників західних митниць за мільйон доларів;
•           запроваджені РНБО санкції проти “топконтрабанлистів” ніяк не впливають на рівень контрабанди;
•           міністр фінансів Марченко відкрито визнає, що не впливає на роботу митниці. 

Підвели риску під п’ятирічною боротьбою влади проти контрабанди українці, які в серпні 2024 року віддали митниці перше місце і 51% голосів у рейтингу найкорумпованіших державних структур.

Але на шостий рік керування країною влада заходить на нове коло реформ і вчергове обіцяє перезавантаження митниці, прозорі конкурси та остаточну перемогу над контрабандою.

Точкою відліку має стати ухвалений сьогодні, 17 вересня, законопроєкт №6490-д, який так і називається “про перезавантаження митниці”.

Звісно, всі ми зовсім не проти, щоб так і сталося, але, на мою власну думку, на відміну від 2019 року, вікно можливостей для якісної зміни в роботі митниці та “розконтрабандення” країни вже зачинено.

Чому? Бо п’ять років тому нова влада легко могла виносити схеми та людей “попередників”, а тепер боротися доведеться вже зі своїми людьми, з побудованими вже власними схемами та особисто відмовлятися від уже звичних тіньових заробітків. А це, як кажуть, дві великі різниці.

Давайте спробуємо провести невеличкий аудит боротьби чинної влади проти схем на митниці, окреслити головні проблеми та розібратися, чому, попри особисту та незмінну позицію президента Зеленського, ліквідувати схеми та корупцію на митниці їм ніяк не вдається.

Попит породжує пропозицію

Контрабанда – це лише частина великої тіньової економіки країни, і вести боротьбу проти неї, не блокуючи інші ланцюги та етапи, – безперспективно.

Фундаментальна проблема не в тому, що давши митникові $20 000 кешем, фуру німецьких холодильників можна ввести, як порожню, та уникнути сплати $70 000 мита і ПДВ до бюджету, а в тому, що всередині країни ці холодильники можна продати. Водночас держава (в особі податкової) ніколи й не дізнається, що ці холодильники у країні були і що на них хтось заробив, але не сплатив жодної копійки податків.

Саме можливість збуту всередині країни товарів, які не пройшли митне очищення або були занижені в своїй вартості, і є наріжним каменем корупції на митниці.

Озирніться навколо. Більшість товарів, які продаються навколо вас, опинилися у країні та реалізуються з ухиленням від сплати податків. Турецькі кросівки на базарі або брендові сумки в бутіках, iPhone в якомусь ябкосторі або робот-пилосос “Сяомі”, електронні сигарети та парфуми – майже все це бере участь у великій контрабандно-податковій грі.

Великі та імениті мережі магазинів, подріблені на тисячі ФОПів, які відкрили на продавців замість їхнього працевлаштування, штовхають в яскравих торговельних центрах товар, ввезений контрабандою через так звані cargo-компанії, які належать контрабандистам.

Заради власної цікавості зазирніть до “куточка споживача” будь-якого магазина в ТЦ. З вірогідністю у 90% там будуть документи на якийсь ФОП, який не має жодного юридичного стосунку до вивіски магазину та імпорту товарів, які він продає.

І все це на поверхні.

Чи йшла останні п’ять років боротьба з тіньовою економікою, дробленням бізнесу та можливістю збувати контрабанду? Більш декларативно та дуже точково. По факту все лише розвивалося.

Так, віцепрем’єрка Свириденко констатує, що на сьогодні 40% економіки – в тіні. І митниця є невід’ємною частиною цього явища, тому подолати окремо контрабанду, на яку всередині країни просто шалений попит, – нереально.

Неможливо зупинити контрабанду iPhone, обсяг якої сягає 75% ринку, оскільки їхньому продажу всередині країни ніхто не заважає

Ось чудове дослідження групи “ТЕСТ”, яке показало, що 10 з 10 куплених iPhone – нелегальні.

Саме тому, коли ми говоримо про боротьбу з контрабандою, то розглядати це необхідно винятково в контексті глобальної детінізації економіки країни.

Контрабанда вигідна всім

Парадокс контрабанди в тому, що українці дуже не люблять, коли тему корупції на митниці повертаєш обличчям до них і показуєш, що саме витрачені ними під час купівлі напівлегальних товарів гроші конвертуються в будинки митників та автівки їхніх коханок.

Аргумент приблизно такий: “Не заважайте людям купувати дешевше!”. Саме тому більшості українців справжня боротьба з контрабандою, якщо вона почнеться, зовсім не сподобається.

Але владі така позиція громадян дуже підходить, бо прийняття населенням податково-митних схем на митниці в обмін на “побутові” знижки відкриває чиновникам можливості реалізації на цьому фундаменті вже власних схем.

Фокус цієї “співпраці” в тому, що товар і документи на нього в Україні можуть жити окремим життям.

Імпортований з заниженням вартості товар іде в продаж за кеш або на ФОПів, а документи та сплачений на кордоні ПДВ (податковий кредит) перепродається на фірми-скрутки та перетворюється на бітум для доріг, цеглу для будинків і шпали для УЗ. Загалом на будь-що, де витрачаються бюджетні гроші, або просто в комерційний сектор, де потрібен фіктивний ПДВ для податкової “оптимізації” або ухилення від сплати податків.

Фактично це замкнена екосистема, в якій саме контрабандисти формують той первинний фіктивний ПДВ та обсяг документальних (безтоварних операцій), які далі живлять більш складні корупційні процеси в країні. І це всім вигідно. Громадяни отримують дешеві товари, чиновники – можливість вимивати бюджет, правоохоронці – контролювати потік товарів через кордон та їх збут.

Яка ж за таких умов може бути боротьба, коли це потрібно буквально всім.

Інституційна неспроможність

Попри заяви 2019 року про суб’єктність і незалежність новоствореної ДМСУ, все вийшло навпаки.

Те, на що перетворилася митниця як інституція за останні п’ять років, викликає будь-які емоції, окрім поваги, гордості або страху. Повна відсутність суб’єктності, жалюгідні умови роботи (зарплата у 12 тисяч), відсутність права на позицію та рішення, а головне – зовнішній вплив на роботу всіх кого завгодно, але не митників. Від силовиків і криміналу до чиновників з урядового кварталу.

Телефонне право в найяскравішому його прояві, коли одним дзвінком з печерських пагорбів можна організувати як кадрове призначення, так і прохід кількох фур контрабанди.

П’ятирічна еволюція керівництва митниці призвела до селекції не державників і професіоналів, а пристосуванців. Людей, які в роботі та рішеннях відштовхуються не від вимог митного кодексу, а від вказівок і розпоряджень тих, хто перебуває на зовнішньому контурі. Головний критерій відбору – покірність і слухняність, а не компетенції.

На мою власну думку, останнім керівником митниці з позицією, реальним розумінням механіки процесів на митниці був Анатолій Макаренко, який за свою принциповість встиг навіть посидіти у в’язниці, оскільки владі Януковича дуже не сподобалися певні митні рішення.

Більше системних людей з глибоким розумінням справи не було, що і призвело до глибокої інституційної кризи.

Сьогодні банально нікому боротися за потрібні митниці зміни в законах, нікому захистити митника на посту в “Ягодині”, який відмовляється пропустити буси місцевого кримінального авторитета, нікому вирішити питання з зарплатою та формою.

Немає лідера, який може прийти в уряд або парламент і, не згинаючись, вести розмову на рівних. Пояснювати те, що окрім нього ніхто не розуміє.

Немає цього, а від цього немає митниці як інституції. Вона перетворилася на додаток з обслуговування схем. Така собі митниця в чиємусь смартфоні.

І схоже, що такий формат її роботи на якомусь рівні визнано чомусь правильним. Звісно, такою митницею простіше керувати, але в перспективі п’яти років це призвело лише до катастрофи.

Як я вже казав, реальною надією на зміни був 2019 рік, коли ДМСУ отримала суб’єктність, а очільником митниці став Макс Нефьодов. Але його запал на зміни швидко загасили, давши зрозуміти, що суб’єктність митниці нікому не цікава.

На цьому реформа митниці та надії на її відродження і закінчилися.

Як, чому та на підставі яких якостей саме вони обиралися головами митниці – не знає ніхто, але результати їхньої роботи, як кажуть, “на табло”.

Але навіть коли хтось з цих очільників і намагався починати вести самостійну гру (а раптом вийде) та формувати свою команду, йому це фізично блокувалося.

Неможливо призначити незалежного та сильного очільника, наприклад, Львівської митниці. Можливо призначити лише того, кого тобі погодять у Мінфіні. А погодять тобі того, хто когось влаштовує. Проста гра зі зрозумілими правилами. І роль міністра фінансів Сергія Марченка в цих комбінаціях – вирішальна.

Мінфін може місяцями, без пояснень, тримати “на підписі” призначення десятків професійних людей, поки голова митниці не зрозуміє, чого від нього хочуть, та не подасть на якусь митницю кандидатуру потрібної комусь людини. Тоді всіх пакетом і узгоджують.

Мінфін став кадровими воротами для всіх злочинних угрупувань, чиновників і груп впливу наближених до влади, які хотіли мати свій метр кордону (масштаб проблеми такий, що в законопроєекті №6490-д “про перезавантаження митниці” окремими пунктом прибирається інструмент кадрових узгоджень з боку Мінфіну).

Саме тому кавалерійські атаки та серії гучних звільнень, які були реалізовані Зеленським у перші місяці правління, дуже швидко показали свою неефективність, адже одних корупціонерів просто замінювали іншими, яких потім змінювали на третіх. І на кожному кроці чужих до влади людей на митниці ставало дедалі менше, а своїх – усе більше.

Для ілюстрації наведу кілька прикладів.

Перший – призначення 2020 року начальником Одеської митниці Дениса Пудрика. Ця особа – донецький митник часів Януковича, наближений до кримської влади тих часів і людина з потужним корупційним шлейфом.

Після революції 2014 року він був люстрований, втік на турецьке узбережжя, де має нерухомість, і повернувся до України лише навесні 2019 року. Менше ніж за рік після повернення він через суд скасував люстрацію, миттєво поновився на митниці і за один день був погоджений міністром фінансів Марченком на посаду очільника Одеської митниці. І це тоді, коли Мінфін по 3–4 місяці може не погоджувати призначення.

З чого Пудрикові таке щастя? Секрет простий. Батько дружини Дениса Пудрика – радник голови ОП Сергій Куніцин, який, за інформацією моїх джерел, і допоміг зятеві через Мінфін повернутися на улюблену роботу, та ще і стати на найбільш корупційну митницю.

Та оскільки на Одеській митниці Пудрик дуже швидко проявив свої “здібності”, вже за рік його прибрали. Настільки відкрито обслуговувати контрабандистів не можна навіть під “дахом” такого поважного тестя.

Ще один приклад – повернення “символу корупції на митниці” Руслана Черкаського 2021 року, який за таким самим швидким погодженням став заступником голови ДМСУ з фактичними правами керування усією митницею.

Вже потім, 2023 року, ми всі дізналися про його статус мультимільйонера, нерухомість у Дубаї, продаж посад на митниці за мільйон доларів, причетність до всіх митних схем і гучне звільнення.

Але це все було потім. Спочатку був факт його інтеграції в систему на найвищому рівні.

І таких Пудриків та Черкаських за ці роки було кілька десятків. І всі вони були вже не чужі для влади, а свої. Тому поганих новин президентові про митницю та корупційні кадри вже не приносили. Митниця крок за кроком починала працювати, як треба і кому треба. Тільки не державі.

Силовики на митниці

Почнемо цю частину цитатою міністра фінансів Сергія Марченка в інтерв’ю “Радіо Свобода”: “Найбільший вплив на митницю мають представники правоохоронних органів, я не буду їх називати. Можете перелічити всі, от ви можете перелічити всі правоохоронні органи України – всі вони мають безпосередній стосунок до митниці”.

І це одна з ключових проблем, яку Зеленському не вдалося вирішити. Ба більше, вплив силовиків, який і до цього був суттєвим, посилився і став вирішальним.

Ніхто вже не пам’ятає момент, коли замість боротьби з контрабандою та нечесними на руку митниками такі ж нечесні правоохоронці почали інтегруватися в митні схеми і контролювати контрабанду зсередини. Але такий момент точно мав бути.

На сьогодні ситуація доведена до абсурду, оскільки будь-який контрабандист, перш ніж запустити в роботу свої компанії, які будуть возити товар із заниженням митної вартості, первинно погоджує формат роботи та тариф з силовиками – що він буде везти, скільки красти та де оформлювати. Якщо силовики дають своє погодження, то можна йти домовлятися на митницю.

Це як медична довідка. Без флюорографії до терапевта навіть можна не заходити.

За моїми джерелами, без попереднього погодження когось з СБУ, ДБР, БЕБ + прокуратура + Держприкордонслужба + під час війни додалася військова адміністрація – запуск схем системної контрабанди неможливий і на митниці тебе навіть не приймуть.

Контрабандний тариф включає всі ці структури, а сама митниця стоїть у кінці харчового ланцюжка за остаточним принципом. Її завдання – суто технічно пропускати те, що вона пропускати не повинна, і мати з цього свою частку.

Звісно, є різні комбінації та формати “роботи”, але в загальних рисах вигляд усе має саме такий і працює як у питаннях ввезення товарів, так і в темах експорту, зокрема схемного збіжжя.

Ніхто не суне $100 у вікно на митниці. Це все історії “на лоха”.

У керівництва митниці є переліки конкретних компаній, які закріплені за тими чи іншими “органами” або “групами людей”, товар яких їде “по програмі”. Митники чітко знають, що вони везуть та як їх треба оформлювати, а саме швидко та без уваги до вантажу, і що сюрпризів з боку силовиків не буде, адже все узгоджено.

Сплачують контрабандисти хабарі за ці вантажі щомісячно за кількістю машин. Якщо все гаразд, пролонгація на наступний місяць автоматична.

Над усією цією конструкцією і стоять силовики, що й підтвердив своїми словами Марченко.

Звісно, що нічого нового тут немає, так працювало все і до 2019-го в “офісі контрабанди Порошенка”, але з приходом “слуг” подолати це явище, попри позицію президента, так і не змогли, а лише розширили лінійку правоохоронців новоствореними органами.

Додайте сюди пункт третій – інституційну слабкість митниці, неможливість себе захищати та відстоювати власну позицію – і ви отримаєте повну картину.

Митники перетворилися на обслуговуючий персонал схем, які в разі відмови обслуговувати “підконтрольні” фірми отримують від силовиків “торпеду” та справу про хабар.

Історія з життя. На Одеській митниці правоохоронці налетіли на пост з обшуками та закинули за комірець митника двісті доларів, які потім урочисто вилучили як хабар. Потім виявилося, що він там щось не хотів пропускати, фури впливових людей з “переворотом”, а проводив переогляди. Помилявся. Більше ці фури ніхто не перевіряв.

Ще раз. Мало що нового в цих проблемах, але за останні п’ять рокі вони не вирішуються, а посилюються.

Яскравий приклад – оголошений у розшук бригадний ненерал СБУ Андрій Наумов, який виявився державним зрадником-втікачем. 2020-2021 року він особисто взяв під контроль усю митницю, а його представник-контрабандист Олександр Акст став касиром, який збирав гроші з бізнесу та митниць, поки разом з Наумовим не втік з України напередодні вторгнення.

Приписують вплив на митницю і екскерівникові першого управління ГУ контррозвідувального захисту економіки СБУ Миколі Беззубенку, який зараз має статус радника голови ОП.

А вершиною впливу є прямі кадрові призначення керівниками митниць замість митників співробітників спецслужб.

Для прикладу – Київською митницею сьогодні керує екс-СБУвець Сергій Силюк, а Львівською – Андрій Кузнік, який до митниці 17 років працював у СБУ.

В СБУ взагалі існує окреме “4” управління, яке відповідає винятково за митницю. Офіційне завдання – боротьба з економічними схемами на митниці, якіі шкодять державі. Неофіційно – все те, що я описав вище.

Як підсумок цієї частини. Вплив силовиків на митницю – великий виклик для влади, який поки і залишається викликом.

Контрабандні клани та феодалізація регіональних митниць

В боротьбі проти цього явища не допомогли навіть санкції РНБО, які хоч і були інструментом сумнівної законності, але як радикальний крок – видавалися яскравими. Проте ефективність вийшла нульова.

Будь-яка спроба сторонніх людей почати займатися ввезенням товарів повз сплату податків призведе до формування на їх затриманні статистики ефективної боротьби силовиків і митників.

В цьому закритому клубі вже десятиліттями працюють одні й ті самі люди та групи, які мають потужні зв’язки з правоохоронними структурами, митниками й політиками, а деякі навіть мають власних митників рівнем до заступників голови ДМСУ та керівників профільних департаментів, які проштовхуються цими групами на потрібні посади.

Посади банально купуються під обслуговування тих чи інших контрабандних груп. Це, до речі, не ті митники, які живуть на 12 тисяч гривень зарплатні, а ті, про статки яких журналісти роблять розслідування.

Найяскравіший приклад – Закарпатська митниця та її фактичний власник, фігурант санкційного списку РНБО контрабандистів Валерій Пересоляк.

Окрім, власне, митниці, він володіє футбольним клубом “Минай”, гравці якого, і це факт, з його подачі масово призначалися на посади Закарпатської митниці та ставали старшими змін і керівниками постів.

Як таке можливо? А отак. Просто у Пересоляка була фактично феодальна влада в регіоні, а ще кум-прокурор, кум-нардеп, кум – один з керівників митниці. Це комбо й дозволило йому багато років монопольно контролювати Закарпатську митницю та змушувати Київ рахуватися з його впливом.

І таких “Пересоляків” вистачає в кожному регіоні. Чернівецьку митницю останні роки контролювала Група Слона / Кушніра, Одеську – Альперіна / Шермана, Львівська була розбита на пункти пропуску та навіть зміни митників, які, за моєю інформацією, умовно від 7:00 до 21:00 обслуговували одні контрабандні клани, а від 21:00 до 7:00 – інші.

Окрім глобальних груп впливу, є контрабандисти за напрямками. Наприклад, схемне ввезення фруктів / овочів багато років монопольно контролює група “Лампочки”, і ніхто його не може зловити, велосипедів і мотоблоків – Прузовського тощо.

Що з цим робити та як побороти – не знає ніхто, адже взаємопроникнення контарбандистів / силовиків / митників на місцевому рівні настільки глибинне, що дуже часто в Києві не розуміють, що відбувається в регіонах, які в прямому сенсі “косили гроші на кордоні”.

Кадрові ротації та експедиції силовиків з Києва не давали результату. Феодалізація кордону – це найкращий термін, який описує цей процес.

Радикальним стало рішення 2021 року про персональні санкції РНБО проти майже двох десятків  контрабандистів. Окрім цього, було звільнено понад 100 працівників митниці, з них – 17 керівників.

Підхід до формування списків контрабандистів уже тоді викликав питання, оскільки мав вигляд вибіркового, але всіх запевнили, що це лише початок, боротьба буде системною, а перемога над контрабандою – остаточною. Тодішній голова СБУ Іван Баканов обіцяв членам РНБО, що вже за кілька місяців по всіх фігурантах будуть завершені кримінальні справи з доказами та притягненням до відповідальності.

Але минуло вже чотири роки, жодного вироку або підозр щодо контрабандистів ми так і не побачили, а більшість з сотні звільнених руками РНБО митників відновилися через суд.

На цьому все.

Чи був ефект від санкцій у контексті зменшення потоку контрабанди? Так, але дуже короткостроковий і радше шоковий, ніж системний. Буквально за кілька тижнів система адаптувалася.

Чи припинила через Чернівці їхати контрабанда з Туреччини? Ні. Чи зупинився потік “італійських бусиків” через Закарпаття? В жодному разі. Хтось припинив тягнути машини, запчастини та iPhone через Волинську митницю? Теж ні.

Економіст Олексій Кущ математично розклав, що обіцяних від боротьби з контрабандою 300 млрд грн бюджет так і не побачив. Навіть 100 млрд додатково не прийшло, а це означає, що персоналізована боротьба проти системної проблеми теж виявилася неефективним інструментом.

Навіть Вадим Альперін, якого Зеленський особисто назвав “хрещеним батьком контрабанди” та який і далі перебуває під санкціями РНБО, має кілька справ НАБУ та позбавлений громадянства, за даними моїх джерел, під час війни причетний до організації експорту схемного зерна через порти Одеси. Як таке можливо – я не знаю.

Звісно, як я сказав на самому початку, позиція президента Зеленського в питанні контрабанди незмінна від 2019 року, а саме її повне викорінення.

І це підтверджується його особистими діями 2019-го, нестандартними кроками РНБО 2021-го, підписаним законом про криміналізацію контрабанди 2023-го та підтримкою концепції перезавантаження митниці 2024-го.

Але, як ми бачимо, попри все це за п’ять останніх років якісно змінити роботу митниці та зменшити потік контрабанди так і не вдалося. Не вдалося, бо багато чого залежить не лише від бажання президента, а і від конкретних дій його команди.

Що з цим усім робити? В мене особисто єдиної відповіді немає.

Але вона має бути у тих, хто сьогодні береться до чергової реформи митниці, оголошуючи, що проведення прозорого конкурсу на голову ДМСУ під контролем міжнародників і позбавлення Мінфіну кадрового впливу вирішить усі проблеми. Хочу помилятися, але враховуючи всі описані проблеми та пункти – не вдасться.

Зовнішній вплив силовиків, відсутність інституційної незалежності, інтеграція контрабандних кланів та бажання конкретних людей з урядового кварталу заробляти на митниці – ось головні виклики, боротьбу з якими, на жаль, у законопроєкті не пропишеш. Це вже десь на рівні самосвідомості влади. Вона або відмовляється від усього цього, або ні.

Автор – Євген Плінський

Читайте також:

Санкції проти контрабандистів: Зеленський підписав указ, який увів в дію рішення РНБО