Чому радянські жінки не знімали хутряні шапки у приміщенні
Як можна сидіти у театрі у теплому головному уборі? А у ресторані? Виявляється, раніше, за радянських часів багато хто так робив, і ні в кого це не викликало подиву чи запитань.
На багатьох фотографіях, зроблених в епоху пізнього СРСР і в 1990-х роках, можна побачити, що жінки сидять у приміщеннях без верхнього одягу, але у величезних шапках.
Ось, наприклад, жінки відвідують Третьяковку.
А ось перекушують в кафе.
У них у всіх мерзне голова? Чи це пережитки дореволюційних звичаїв, коли жінка повинна була бути завжди з покритою головою? Ні, причини зовсім не в цьому.
Це було модно
Перша мода на хутряні шапки, як серед чоловіків, так і серед жінок, настала з ерою кіно — улюблені герої на екранах були у таких головних уборах і люди намагалися їх наслідувати.
У 50-60-х роках фільм “Дівчата” зробив модними шапки з хутра оленяти. Вони шилися зі шкур північних оленів і коштували досить дорого. Не багато хто міг дозволити собі такі шапки, і вони були предметом гордості та заздрощів. Але це було лише початком.
У 70-х стали модними лисячі та песцеві об'ємні шапки, приклад тому — Барбара Брильська та фільм “Іронія долі, або З легкою парою”. Звичайно, люди наслідували не лише моду, а й поведінку героїв фільму, і якщо жінки на екрані не знімали шапок за столом, то й іншим необов'язково.
Шапки — атрибут соціального статусу та показник забезпеченості
За радянських часів хутряну шапку одягали не лише для теплоти, а й щоб продемонструвати певний соціальний статус. Як сьогодні молоді люди стоять у чергах за смартфонами останньої моделі, так раніше жінки стояли у чергах за розкішними і дефіцитними шапками з норки та лисиці. Проте були й бюджетніші моделі з кролика і навіть штучного хутра.
Шапки були настільки цінною річчю, що залишати її в гардеробі театру чи кіно мало хто наважувався. До того ж там зазвичай висіли попередження, що “за збереження речей гардероб відповідальності не несе”.
Але радянські жінки не дуже засмучувалися, що доводиться брати шапку з собою у кіно, ресторан чи музей. Для них це був шанс продемонструвати модну та дорогу річ на публіці. Тим паче що за правилами етикету це дозволяли — жінки можуть не знімати головні убори у приміщеннях.
Щоб не вкрали і не зіпсувалось
Звичайно, дорога шапка нерідко ставала жертвою злодіїв. Щоб її не зірвали, жінки нерідко пришивали до шапки гумки, які одягали на підборіддя.
Особливо дорогі речі, такі як шапки, пальта чи зимові чоботи, купувалися не на сезон і не рік, а на 10-20 років. Тому носити їх потрібно було акуратно, зберігати обережно, краще — на голові або на трьохлітровій банці.
Щоб зберегти красу
Ще одна причина, чому шапку жінки не знімали в приміщенні — під такою теплою шапкою псувалася зачіска, модні на той час начоси та кучері втрачали об'єм, а волосся бруднилося набагато швидше, тому без шапки зачіска мала вигляд не дуже свіжої. Ба більше, інколи шапка приховувала страшний секрет — немиту голову.
А ще приклад носіння хутряних шапок подавали іноземні зірки, такі як Елізабет Тейлор, які показували, що хутряні шапки можна носити завжди та скрізь.
Читайте також:
- Чому молоко в Радянському Союзі продавалося в трикутних паперових пакетах
- Порцелянові рибки з СРСР: навіщо вони були потрібні, історія виникнення сервізу