Радіодиктант 2024: які слова та фрази викликали труднощі в українців

Українці традиційно у третю п'ятницю листопада долучилися до Радіодиктанту національної єдності. Цьогоріч він називався “Магія голосу” і був присвячений Українському Радіо, що святкує своє сторіччя в листопаді 2024 року.

Які труднощі виникли в українців під час написання радіодиктанту – розповідаємо далі.

Радіодиктант 2024 – найпоширеніші помилки

Брехунець. Слово, яке вже в першому реченні збило з пантелику чимало учасників. “Брехунець” – це поширена побутова назва радіоточки за радянських часів, наче глумлива й образлива, адже відсилає до обману та неправдивої інформації. Слово правильно писати з малої літери і в лапках.

Тати-мами – так називають батьків, родичів старші люди. За чинним правописом складні слова, утворені внаслідок поєднання близьких за значенням слів, що передають єдине поняття, треба писати через дефіс.

Чутися в гурті – означає відчувати себе частиною спільноти. Словник синонімів Полюги пропонує пояснення слова як “вчуватися, прослухуватися, зачуватися”. А от словник Грінченка наводить два пояснення “чутися” як “бути почутим”.

Модуляція – інтонація, тон голосу.

Засланчий — походить від “заслання”. В радянській культурі цей термін вживався на позначення кримінального покарання і засудження з обов'язковим поселенням у певній місцевості на термін, зазначений у вироку.

З півслова – без довгих пояснень. Важливо, що в цій ідіомі “півслово” є одним поняттям, тому пишеться разом.

Сталінські роки – роки СРСР за часів Йосипа Сталіна. Згідно з правилами, назви історичних подій, епох, війн, геологічних періодів тощо, які стали загальними, пишемо з малої літери.

Гулагівський – від абревіатури ГУЛАГ. Чинний правопис стверджує, що суфіксальні утворення від звукових абревіатур пишемо малими буквами: оо́нівський, тю́гівець (параграф 61, пункт 2).

Текст радіодиктанту

“Магія голосу”

Спочатку був “брехунець”. З нього починався день: клац! – і пронизливе рокотання перших тактів “Реве та стогне…”, а за ним примусово-бадьоре “Говорить Київ!” давали знак, що з-під теплої ковдри хоч-не-хоч пора вилізати.

Діти люблять чутися в гурті. Було приємно думати, що цієї миті по країні мільйони дітей так само збираються до школи, а їхні тати-мами – на працю, і всіх нас об’єднує голос із радіо. Людський голос – то взагалі матерія магічна, в нього можна закохатися, навіть не бачивши носія. “Оксано, Оксано, я чую твій голос, то вітер мені з України приніс”, – під це танґо й досі танцюють на весіллях, не підозрюючи, що це фольклор засланчий, гулагівський – не до коханої дівчини звернений, а до легендарної співачки Оксани Петрусенко, чий спів у сталінські роки Всесоюзне радіо доносило і в сибірську пущу.

А в 1960-1980-ті, коли єдиною дозволеною формою патріотизму було вболівання за київське “Динамо”, Україна була закохана в голоси футбольних коментаторів. Їх упізнавали з півслова, в їхніх модуляціях ловили, мов ковток свіжого повітря, солідарність зі “своїми” і обурення привілеями москвичів, котрим безсоромно підсуджували судді у вирішальних матчах. Аж дивно, яке багатство сенсів здатен виражати людський голос самою лиш інтонацією!

Згодом телевізор притупив нам на те слух.

Та, попри всі зміни технологій, от уже сто років Україна звучить в ефірі планети власним голосом. І нашого голосу більше нікому й ніколи не вимкнути й не заглушити.

Читайте також: Як підготуватися до написання радіодиктанту та які хитрощі варто знати – розповідаємо далі.